Уявіть великий мегаполіс із мільйонами жителів. Щодня в ньому працюють заводи, фабрики, утворюються гори промислового сміття. Усі токсичні відходи ретельно запакували в мішки та виставили на вантажну платформу.
У свідомості більшості жінок репродуктивна система сприймається як повністю автономне королівство. Якщо з'явився аденоміоз, ендометріоїдна кіста чи виросла міома — жінка йде до гінеколога. Гінеколог призначає синтетичні прогестини, КОК або пропонує операцію.
Один із найтрагічніших парадоксів сучасної вузькопрофільної медицини — це коли жінку лікують два прекрасні лікарі, які ніколи не розмовляють один з одним. Гінеколог бачить вогнища ендометріозу, аденоміоз, кісти та скарги на пекельний біль під час місячних.
Коли жінці ставлять діагноз «ендометріоз» або «аденоміоз», найчастіше вона залишається наодинці з повною невизначеністю. Один фахівець пропонує штучний клімакс або гормональну спіраль. Інший каже: «Ну, поки терпимо, пийте знеболювальні, а там побачимо».
Коли жінка виходить із кабінету ультразвукової діагностики, тримаючи в руках роздруківку з термінами «міоматозний вузол», «ретенційне утворення» чи «аденоміоз», перша реакція — розгубленість і шок. Здається, що організм оголосив справжній бунт.
Хроніка розвитку ендометріозу майже завжди має один і той самий сумний сценарій. Спочатку, років у 20–23, живіт просто «потягував». Рятувала одна таблетка анальгетика чи чашка гарячого чаю.
Є особливий вид тихого щомісячного подвигу, за який жінкам не дають медалей. Сценарій, який проживають мільйони: Ранок першого або другого дня циклу. Ви прокидаєтеся не від дзвінка будильника, а від знайомого судомного спазму внизу живота.
Страх перед хірургічним втручанням — це не слабкість і не вередування. Коли жінці пропонують операцію на матці, це майже завжди б'є по найглибших струнах душі.
«У вас виявили міому. Вузол поки невеликий, тому просто спостерігаємо. Прийдете через пів року на контроль». Цю фразу чула практично кожна жінка, якій вперше поставили цей діагноз.