У свідомості більшості жінок репродуктивна система сприймається як повністю автономне королівство. Якщо з'явився аденоміоз, ендометріоїдна кіста чи виросла міома — жінка йде до гінеколога. Гінеколог призначає синтетичні прогестини, КОК або пропонує операцію.
Коли жінка виходить із кабінету ультразвукової діагностики, тримаючи в руках роздруківку з термінами «міоматозний вузол», «ретенційне утворення» чи «аденоміоз», перша реакція — розгубленість і шок. Здається, що організм оголосив справжній бунт.
У кабінеті терапевта або гематолога жінка часто чує: «У вас тяжка залізодефіцитна анемія. Ось рецепт на препарати заліза, пийте три місяці, їжте червоне м'ясо». У кабінеті гінеколога та сама жінка чує: «Рясні місячні?
Цю німу трагедію щомісяця переживає ледь не кожна друга жінка навколо нас. Але про неї чомусь прийнято мовчати або жартувати. Сцена, знайома до болю: Менструація нарешті закінчилася.
«У вас виявили міому. Вузол поки невеликий, тому просто спостерігаємо. Прийдете через пів року на контроль». Цю фразу чула практично кожна жінка, якій вперше поставили цей діагноз.
Я дуже добре знаю цю мить, яку щодня переживають сотні жінок у коридорах діагностичних центрів. Лікар мовчки водить датчиком, хмурить брови, щось вимірює на моніторі, клацає кнопками, а потім сухо каже: «У вас тут вузол. Пишу міому.
У своїй практиці ми щодня зустрічаємо наслідки «інтернет-терапії». Коли у жінки випадає волосся, болить малий таз, росте міома чи збивається цикл, замість звернення до фахівців вона починає випробовувати на собі поради з форумів.
У медичній карті багатьох жінок після 35 років з'являється ціла колекція діагнозів: міома матки, кісти яєчників, поліпи ендометрія, аденоміоз або ендометріоз.
Коли жінка чує діагноз «міома матки», традиційна медицина найчастіше пропонує вичікувальну тактику: «Спостерігаємо на УЗД раз на пів року». Коли вузол збільшується — призначають гормональну терапію, а коли й вона втрачає ефективність — пропонують операцію.